Епідемія ВІЛ/СНІД у Кіровоградській області виходить із-під контролю
Рівень поширеності ВІЛ-інфекції серед населення Кіровоградської області можна розцінити як високий.
В Україні зараз офіційно визнана концентрована епідемія ВІЛ/СНІД. Кіровоградська область вважається регіоном із середніми темпами поширення ВІЛ. Станом на 01.01.2011 року, згідно зі статистичними даними обласного центру профілактики та боротьби зі СНІД, на обліку перебувають 1322 ВІЛ-інфіковані особи, серед них у 180 осіб встановлено діагноз «СНІД» (прим.: СНІД – це остання стадія ВІЛ-інфекції). Ці цифри означають, що люди, які стоять на обліку, – лише ті, хто за власним бажанням, відповідно до чинного законодавства України, погодився дати свої дані, дав згоду на здійснення диспансерного нагляду та підписав відповідні документи. Але, за результатами сероепідеміологічного моніторингу за шість місяців 2010 року, рівень охоплення диспансерним наглядом у Кіровоградській області становив 26,7%. Тобто понад 70% людей, у яких було встановлено діагноз «ВІЛ-інфекція», не враховані до цифри 1322, про яку звітує СНІД-центр. Відповідно, захворюваність на ВІЛ-інфекцію є значно більшою.
Наявність такої кількості людей, не охоплених медичною допомогою, послугами з консультування та вторинної профілактики, спрямованої на запобігання передачі ВІЛ іншим особам, свідчить або про істотні системні недоліки в організації заходів протидії поширенню ВІЛ-інфекції у області, або про недбале заповнення статистичних форм, або про дію обох вищезазначених причин одночасно. А ще призводить до подальшого неконтрольованого та некерованого розповсюдження інфекції.
Рівень поширеності ВІЛ-інфекції багато у чому залежить від розвитку інфраструктури, а саме від можливості та доступності тестування на антитіла до ВІЛ (наявність тест-систем, лабораторій, обладнання тощо), та від стратегії тестування, а саме серед уразливих до ВІЛ груп населення та людей, які проживають у віддалених районах.
Про стан поширеності ВІЛ-інфекції говорить також той факт, що за рівнем інфікованості ВІЛ серед первинно обстежених вагітних у 2009 році область посідала одне з найгірших рангових місць серед 27 регіонів країни – 24-е (показник складає 1,03% проти 0,55% по Україні). Саме за цим показником визначають рівень інфікованості ВІЛ та тенденції розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу серед загального населення області. Відповідно, рівень поширеності ВІЛ-інфекції серед загального населення в Кіровоградській області можна розцінити як високий.
Далі – трохи детальніше.
Тестування на ВІЛ
У державних медичних закладах кров на наявність антитіл до ВІЛ можна здати у кабінетах інфекційних захворювань та кабінетах «Довіра», які часто поєднуються в одному. Всього в області функціонує 24 кабінети «Довіра», але жоден з них не укомплектований на 100% штатами, які мають бути відповідно до наказів МОЗ України. Медичні працівники працюють у цих кабінетах, зазвичай, за сумісництвом – це для них як додаткове навантаження, деякі з них навіть заробітної плати за це не отримують. Отож, говорити про якість послуг до тестового та після тестового консультування майже не доводиться.
Гроші на закупівлю самих тест-систем виділяються з державного та обласного бюджетів. З державного – на обстеження донорів та вагітних, з обласного – на обстеження решти категорій населення. Серед загальної кількості тестувань на ВІЛ в області доля тестувань за кошти місцевого бюджету у 2009 році складала 24,4%. У 2009 – 2010 роках спостерігався брак тестів – то невчасно закупили, то невчасно отримали, а то й узагалі коштів не було виділено, через що траплялися випадки, коли людям, особливо у районах, просто відмовляли у проходженні обстеження на ВІЛ.
Лабораторії області
На початку 2010 року в області функціонували 4 лабораторії, які проводили обстеження крові на наявність антитіл до ВІЛ – у містах Олександрія та Гайворон та дві у Кіровограді – перша при обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІД, друга – при обласній станції переливання крові. Мабуть, з метою оптимізації надання медичної допомоги населенню, а також економії бюджетних коштів лабораторії у містах Олександрія та Гайворон влітку 2010 року закрили. А це є прямим порушенням чинного законодавства України у сфері ВІЛ/СНІД, яке декларує розширення доступу населення до профілактики ВІЛ, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих людей.
Між іншим, Олександрійська лабораторія, яка пропрацювала 20 років і була однією з перших в області, крім самого міста, обстежувала ще 5 прилеглих районів і проводила від 9 до 11 тисяч обстежень за рік. Але, не дивлячись на звернення громадських організацій місцевого та національного значення до начальника управління охорони здоров’я Олександрійської міської ради, підняття цього питання на обласному телебаченні, лабораторія була закрита без зайвих розмов.
Як відбувається обстеження людей цих населених пунктів зараз? Як нам відповіли медичні працівники, у тих, хто бажає, беруть кров, яку ставлять до холодильника, а потім машина, яка від лікарні їде до обласного центру, відвозить цю кров до лабораторії СНІД-центру. На запитання, як часто це відбувається, нам відповіли, що приблизно раз на тиждень, а загалом – як є кров і як їде машина. Тобто, як вийде.
Лабораторія СНІД-центру
Відкрита з 1 січня 2008 року на базі Кіровоградського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІД. У лютому 2008 року лабораторія акредитована терміном на 3 роки, тобто наразі цей термін скінчився.
Лабораторія забезпечена лише обладнанням для проведення досліджень методом ІФА, що у випадку позитивного результату потребує додаткових підтверджувальних досліджень. Простіше кажучи, для остаточного підтвердження діагнозу кров необхідно везти до Київської лабораторії. А це і кошти, і додатковий час – приблизно 1 – 2 місяці потрібно чекати людині, для того щоб отримати остаточну відповідь. І не тому, що відбуваються складні та довгі процедури з кров’ю, а тому що у області вичікують, доки назбирається достатня кількість зразків крові, щоб «не ганяти машину зайвий раз».
Від вчасної постановки діагнозу іноді залежить людське життя, а надто важливо – коли це життя ще ненародженої дитини. ВІЛ-інфікованим майбутнім мамам з 24 тижня вагітності необхідно приймати спеціальні ліки для запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини, а у таких випадках, коли отримання результату доводиться довго чекати, – це прирівнюється до злочину.
Крім того, у лабораторії не проводяться ні клінічні, ні біохімічні обстеження через відсутність обладнання, що додає додаткових труднощів тим людям, які виявилися ВІЛ-інфікованими.
У січні цього року я була вражена, коли дізналася від головного лікаря СНІД-центру пана Кащенка, що для проведення підтверджуючого аналізу не потрібно спеціального обладнання, а лаборанту лише необхідно пройти додаткове навчання на курсах. І все. І люди, які чекають місяцями результату свого аналізу, позбавляться своїх переживань, а медичні працівники – проблем з відправкою зразків крові до Києва.
Допомога ВІЛ-інфікованим
Для надання допомоги ВІЛ-інфікованим людям в області у травні 2000 року відкрито центр профілактики та боротьби зі СНІДом. У ньому передбачалося надання комплексних послуг різними фахівцями: інфекціоністи, педіатр, гінеколог, фтизіатр. Хотілося б більшого, але у нас немає і того. А ті фахівці, що є, а це два лікаря-інфекціоніста, педіатр, психолог, епідеміолог, приймають по двоє у одному кабінеті, що унеможливлює надання конфіденційних консультацій та сприяє бажанню пацієнтів звертатися до лікарів СНІД-центру якомога рідше. Крім того, на лікаря-інфекціоніста покладено виконання функцій лікаря-гінеколога, лікаря-фтизіатра, також він відповідає за проведення, зберігання, видачу та раціональне використання медичних препаратів, за підготовку різноманітних звітів, що негативно впливає на якість надання допомоги хворим.
Щоб отримати консультацію фтизіатра, пацієнт повинен іти до протитуберкульозного диспансеру, наражаючи себе на додаткову небезпеку: до організму зі зниженим імунітетом паличку Коха затягує, як до пилосмоку. А ще якщо потрібно зробити пробу Манту, то з собою потрібно привести ще 4 «друзів», бо 1 ампула розрахована на 5 осіб. Представники ВІЛ-сервісних організацій зверталися до головного лікаря СНІД-центру пана Кащенка з проханням налагодити прийом фтизіатра у Центрі хоча б раз на місяць, у день забору крові на перевірку стану імунної системи (прим.: на СД4-клітини), але на наші пропозиції не реагують.
Про апарат для проведення УЗД, який куплено за 295 тис. грн., виділених у 2008 році з державного бюджету для безкоштовного обстеження ВІЛ-інфікованих, вже заморилися говорити ВІЛ-активісти, а працівники СНІД-центру заморилися слухати. Обіцянки головного лікаря ввести його в експлуатацію «через місяць», «з першого числа» вже давно не сприймаються всерйоз. Тому якщо він почне працювати з 28 лютого 2011 року, як нам вкотре пообіцяли, то це буде святом для багатьох ВІЛ-інфікованих, особливо з категорії малозабезпечених, яким 80 – 100 гривень на обстеження просто немає де взяти.
Кіровоградська область є єдиною областю в Україні, яка не отримує ліків для лікування опортуністичних (супутніх) інфекцій за кошти Глобального Фонду з боротьби із ВІЛ, туберкульозом та малярією. Причина – проблеми зі звітністю з боку обласного СНІД-центру. У зв’язку з цим ВІЛ-інфіковані люди нашої області втрачають можливість безкоштовно отримати необхідні дорогі ліки, що впливає не тільки на якість лікування, а й на тривалість життя людей, які живуть з ВІЛ/СНІД. На це впливає також і відсутність стаціонару при обласному СНІД-центрі – при усіх інших СНІД-центрах України стаціонарні відділення функціонують. Взагалі, у колі людей, які займаються державним чи недержавним ВІЛ-сервісом, на заходах національного масштабу слово «Кіровоград» викликає криву посмішку на обличчі та слова «та знаємо ми, який у вас СНІД-центр».
Ще факти, проаналізовані представниками МОЗ, які проводили перевірку обласного СНІД-центру влітку 2010 року: в області у 2009 році не зареєстровано зниження показника смертності від захворювань, обумовлених СНІДом. У той час, як в Україні показник смертності, за даними центрів СНІДу, вперше з 1999 року знизився на 2,6%, у Кіровоградській області він зріс на 9,1%.
ВІЛ-активісти
Вже п’ять років в обласному центрі працюють недержавні ВІЛ-сервісні організації – обласне відділення Всеукраїнської Мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД (ЛЖВ), та обласна благодійна організація «Відкрите серце». Працівники та волонтери організацій займаються підтримкою ВІЛ-інфікованих людей: починаючи від консультацій «рівний – рівному», закінчуючи захистом прав. Близько 70 – 80% персоналу самі є ВІЛ-інфікованими, тому знають про всі проблеми не тільки від клієнтів, а й переживають це на власному досвіді.
Восени 2010 року, за ініціативи Всеукраїнської Мережі ЛЖВ, написано звернення до голів Кіровоградської ОДА та обласної ради з проханням про зняття з посади головного лікаря обласного центру профілактики та боротьби зі СНІД Кащенка. Звернення підкріплені фактами та скаргами від клієнтів, результатами перевірки МОЗ України. Але головному лікарю була винесена догана, а пацієнти і надалі отримують мінімальний пакет медичних послуг, ходячи трикутником: СНІД-центр – поліклініка за місцем проживання – тубдиспансер; а жінки – ще й у пошуках гінеколога, якому б вони не боялися відкрити свій ВІЛ-статус. Ті, хто запізнився з вчасним зверненням до лікаря, – помирають у районних стаціонарах, де відсутні умови, ліки та кваліфікований персонал.
Чому ми вирішили про свої проблеми вголос і відкрито? Тому що набридло про це говорити на різних координаційних радах, круглих столах, на зустрічах з головним лікарем СНІД-центру. А ще набридло чути двічі на рік, у травні та грудні, що у нашій області «все іде по плану», і взагалі у нас з проблемою ВІЛ-інфекції не так уже й погано, бо у нас середній рівень розповсюдження ВІЛ.
Людям не пояснюють. Людей не заохочують. У людей відбирають право на якісне та довге життя. Воно – життя людини – зараз залежить від правильного звіту та наповнення бюджету, від розчерку пера чиновника, який вирішує, скільки виділити коштів на закупівлю тест-систем чи ліків. Від галасливого бухгалтера, який не хоче відкриття стаціонарного відділення, бо «навіщо воно нам треба».
Епілог
Мої колеги, друзі, яким я давала читати статтю перед публікацією, питали, на кого вона спрямована. Спочатку це планувалося як спроба донести до читачів реальну інформацію щодо ситуації з ВІЛ/СНІД у нашій області. Але коли я дійшла до кінця, то зрозуміла, що хочу, щоб її прочитали чиновники, депутати, словом, люди, які приймають рішення, які б впливали на вирішення усіх цих ситуацій. Необхідно, щоб усі, хто її прочитає, зрозуміли, що ВІЛ – це вже не проблема наркозалежних та секс-працівників. Зараз це проблема усіх, в тому числі соціально активних, добропорядних людей. Бо всі ми, щонайменше, живемо статевим життям, і у нашій культурі статевих відносин (а точніше – безкультур’ї) ще не закладено тих звичайних норм, коли кожен повинен берегти як своє здоров’я, так і здоров’я свого партнера. Зараз у Кіровоградській області статевий шлях передачі ВІЛ значно перевищує ін’єкційний. І якщо сьогодні хтось думає, що це його не стосується, завтра може зіткнутися з усіма вище перерахованими проблемами.
Правда, якщо додумається пройти обстеження, а ще якщо будуть тест-системи, і якщо дочекається результату…
Джерела інформації:
- Інформаційний бюлетень МОЗ України «ВІЛ-інфекція в Україні», випуск №34. - Довідка про проведення моніторингу та оцінки ефективності виконання Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на 2009-2013 роки, в Кіровоградській області.
Аліна Ярославська, Кіровоградська обласна благодійна організація «Відкрите серце»
